written on Tuesday, March 13, 2012
Професії треба більше піару! Якого хуя в програмісти йдуть суцільні соціальні інваліди, забиті аутисти, без уяви та пузаті задроти, що п'ють пиво вечором у п'ятницю?
Нещодавно вияснив страшну річ — з дівчатами з філологічного розмовляти місцями цікавіше, ніж з колегами чи ваннабі-програмістами, які вчать Сішечку першою мовою і сидять в аспірантурі. Або мені пора геть з професії, або професія вже не торт.
Безобразний парадокс: високооплачувана професія, яку можна освоїти самостійно, не тратячи купу грошей і часу, яка не вимагає абсолютно ніяких спеціальних знань з хімії, фізики та математики (найстрашніша формула, яку я застосовував, була з теореми Піфагора, і її довелося викинути, бо це було неефективно) — і в цю професію йдуть суцільні неадеквати, основні витрати яких — банка пива, пачка мівіни та інтернет.
Чому задроти та соціальні інваліди йдуть у професію — це мені відомо. Існує дурний міф, що програмісти працюють з машинами, а не з людьми, тому ображені задроти, які мають проблеми з соціальною адаптацією, бачать у цьому своє спасіння від жорстокої людської цивілізації. Чому сюди не йдуть нормальні творчі люди, яким потрібна самореалізація та гроші — мабуть, через атмосферу неадеквату, створювану задротами, та стереотипи що склалися (у мене, наприклад, якось раз вибухнув мозок, коли я в касі обмінника побачив пацана років двадцяти замість старої тітки).
Програмісти не працюють з машинами. Програмісти працюють з абстракціями, ідеями, і невміння спілкуватися хоча б з колегами — прямий шлях до хуйової працездатності.
Професії треба більше адеквату, сісек та рожевих босоніжок.