written on Saturday, March 24, 2012
Мені дуже подобаються річкові трамвайчики в Бангкоку — там немає кондишинів (бо вони відкриті), вони старі, а квитки продає не автомат, а тітонька в жовтому жилеті (в найкращих традиціях одеських трамваїв). Попасти в старе місто на скайтрейні не можна, напевно, якийсь хуй не дозволяє будувати пекельні бетонні опори біля свого ґранд-палацу.
На трамвайчику дуже свіжо, а особливо розумних, що сидять з краю, іноді забризкує водою. Фарангів на трамваї трохи більше, ніж дофіга, на відміну від скайтрейна, яким переважно користуються місцеві.
Річковому трамвайчику не потрібні рейки, не потрібні опори, і його єдиним рушієм є тітонька в жовтому жилеті. На відміну від одеських колег, дрібняки вони носять у круглому бляшаному футлярі. Футляр багатофункціональний — у ньому можна зберігати гроші (кілька відділень під різні монети), у ньому лежать рулони квитків, кришкою футляра можна відривати квиток, щоб не напружувати пальці, але найголовніша функція — закрити футляр і гриміти ним, як брязкальцем, ходячи по судну й м'явкаючи щось місцевою, що напевно перекладається як "оооплааачуємо прроооїзд хто зайшов".
Кондукторки дуже приставучі — якийсь особливо ігнорабельний бастард стояв і витріщався назовні, не заплативши. Тітонька походила навколо, потрясла своїм футляром-брязкальцем, потім заспівала своє вічне "оплааачуємо", а потім почала тикати чувака за плече. Заплатив, нікуди не дівся.