written on Saturday, March 24, 2012
Пару днів, як прилетів у Бангкок. Екіпіровка — запас готівки, запас шмоток, гребінець, годинник, ноутбук і телефон. Старе шмотьо (клітчасті сорочки й адмінські светри) викинув, велосипед і пачку електронної хуйні — відніс батькам на квартиру.
Процедура звалити почалася з нового року — коли скінчилося стихійне лихо під назвою "новий рік", я пішов отримувати закордонний пашпорт. Цю радісну історію в бложику можна прочитати повністю і з усіма емоціями. Паспорт я отримав наприкінці лютого і через тиждень-другий відправив пакет документів і 80 баксів у консульство. Оскільки консульство в Києві, а я був в Одесі, пакет поїхав кур'єрською службою. Візу я вирішив отримувати не на місці (VOA), а заздалегідь, тому що на місці видають коротку візу на 15 днів для лохів і за нею треба стояти в якійсь черзі в аеропорту, а в консульстві дають подвійну на два+три місяці: (2+1)*2 = 6, тобто півроку.
Список документів є на сайті консульства, бланк анкети для заповнення — там же. У консульстві немає противних злих хохлотетьок, тому там ніхто не доїбується до того, якою мовою довідка з банку, чому замість оплаченого зворотного квитка в мене роздруківка неоплаченої броні і чому присланій фотці пару років. Втім, перевірити, чи оплачена бронь зворотного квитка чи ні — заняття трудне і нікому не потрібне.
Коли штампик поставили, я (протверезів, викинув ще парочку шмоток) і поїхав у Київ, щоб забрати паспорт. Показав громадянський, забрав загран, сказав спасибі і пішов шлятися по Києву — до мого рейсу було ще 14 годин. Київ — абсолютно дурацьке місто, його існування не виправдовує навіть наявність у ньому метро й аеропорту. Тому що погода там завжди мудацька, кругом хохли, метро на глибині стопіцот метрів під землею і чомусь не ходить до аеропорту.
Тривалість звалити, в основному, впиралася у відсутність у мене паспорта і випуск кредиток — решта було досить швидко і, разом із візою та вартістю квитка в один бік, обійшлося менше ніж у 500 доларів. При цьому я не користувався жодними тур-агенціями, у місті орієнтувався по GPS, а англійської мови знадобилося рівно півтори фрази для заселення в перший готель.
це пост за березень минулого року, скопійований з архіву старого бложика