Бангкок
written on Friday, April 6, 2012
Бангкок — місто гігантське. А ще галасливе, спекотне, брудне й повне всякого руху. Деякі райони виглядають як нескінченний Привоз серед хмарочосів, деякі — просто як Привоз, а деякі нормально і навіть із зеленню. Нормально — це +35 спеки, купа транспорту, вузькі тротуари й пекельні тисячі проводів, натягнуті над тротуаром. Квартал, який не виглядає як пиздець:
Якщо стирчати в попсово-туристичному районі й йти вулицею, то весь час щось впарюють — таксі, пожерти, пошити костюм, купити води або поїбатися. Ті, хто впарюють — індуси — дуже приставучі. Він мені "хелооооооу", я йому "хеллоу" і далі йду, а він щось продовжує в спину мені кричати, як у мене справи, чому я такий злий і так далі. Махаю ручкою і не обертаюся.
Повітря брудне, деякі люди ходять вулицями в респіраторах. На дорогах рух абсолютно пекельний, стопицот смуг, неробочі світлофори й багато народу на байках. Перед світлофором, там де мали б переходити дорогу люди, зазвичай зупиняється чекати зеленого світла кілька десятків мотоциклів.
Багато надземних переходів. Біля станцій скайтрейну, особливо на великих перехрестях, багато надземних галерей — можна фігачити над дорогою пару сотень метрів і спуститися з іншого боку перехрестя або майже в іншому кварталі. На попередній фоточці можна побачити цілих три рівні надземних споруд — автомобільна естакада, перекинута через перехрестя, пішохідна естакада, і лінія скайтрейну. Зазвичай переходи й галереї виглядають бетонно-уйобищно, але іноді там ростуть ось такі бузкові квіти (на фоточці не перехід, а звичайний паркінг)
У метро на підлозі є ось такі вказівники, щоб заздалегідь знати, де у зупиненого поїзда будуть двері.
Зелені на вулицях мало (бо перехрестя вузькі й усюди базар), зате є парки. Цей парк раніше був приватними володіннями короля, але потім король подарував парк місту (або не подарував, а просто дозволив там гуляти). Напевно тому там все так добре і взагалі парк прибирають. Поруч станція метро, але в самому парку тихо, свіжо і взагалі офігенно, крім того, що не можна спати на лавках. Вид із парку.
У парку є ставок, у ставку живуть варани, черепахи й купа риби. Всі один одного жруть. У темряві ситі варани раптово залазять на дерево. Не знаю, чи хотів він там поспати чи збирався підло стрибнути на мене зверху, щоб зжерти.
Крім варанів у парку багато іншої невідомої фігні. Наприклад заґратоване дупло. Або там хтось дуже злий сидить або дупло охороняють, щоб він туди не заліз.
По ставку плавають якісь крутячі хріновини. У їхнє призначення я не врубався — можливо чистять воду. Одна така хріновина стоїть біля входу в парк на п'єдесталі. Напевно за героїчні заслуги в очищенні води королівського ставка.
В аеропорт я прилетів увечері, до міста дістався поїздом, а готель знайшов по GPS. Слава богам Технофашизму й сиськам пана Тьюрінга за послані нам технології! Вночі ніхуя не було видно, крім якихось незрозумілих вогнів, мимо яких без тряски повзе кондиціонований вагон метропоїзда. При виході з вагону я точно зрозумів, що знаходжуся в більш іншому місці, ніж рідна хохляндія.
Розуміння стукнуло мене по голові ще до того, як я спустився зі станції метро в місто, і стукнуло по нюху. Було спекотно і було багато запахів. Запахи смаженої їжі, запахи якихось спецій, якогось сміття і якихось рослин. Спека й запахи в Бангкоку переслідують усюди, крім кондиціонованих приміщень. Спека монотонно-втомлива, запахи різноманітні й незвичні. Ще спека й запахи відпускають у парках і на річкових трамвайчиках.
Біля річки є старі форти. Навколо фортів маленькі сквери — у них традиційно відпочивають і сплять на газонах. На лавках спати не можна — звідкись приїжджає поліція (або не поліція) на байку або велосипеді.
Мої пекельні знання англійської знадобилися в основному для того, щоб за вказівниками, які висять в аеропорту на кожному кроці, знайти поїзд до міста, за вказівниками на станції метро зрозуміти в який бік їхати і де виходити. Ну і купити в тому ж аеропорту сім-карту і вписатися в готель.
Універсальне правило — там де хочуть щось продати або впарити, по-англійськи всі говорять. Складніше було в міському автобусі — проїзд коштує 16 бат, кондуктор по-англійськи ні бум-бум, але дуже приставучий і питає, до якої станції їду. Ось міський автобус (старий і страшний, але кондиціонований):
Від періодичного потрапляння в ситуації, в яких я не розумів, чого від тебе хочуть або не міг пояснити, чого хотів сам, стався чудовий і дуже корисний ефект — я перестав паритися. Я тут фаранг — приїжджий, ніхто не буде сварити, а якщо буде сварити — буду мило усміхатися і говорити, що дзен-дзен вакарімасен. Ніхто не кричить, не хамить, навіть бомжі усміхаються, показують, де перечекати дощ і діляться газеткою.
Повний розслабон, який якось дивно співвідноситься з шумним і брудним багатомільйонним містом. Навіть від самого розуміння, що взагалі ніхто навколо ніколи в житті не буде говорити зі мною по-російськи й витягати зі штанів culture code, стає дико добре і чудово.
А ось пекельне й убоге місце, схоже на в'язницю. Раша ембасі виглядати по-іншому і не може, Раша ембасі зобов'язане випромінювати сум, морок і Мордор, навіть якщо знаходиться поруч із Патпонгом.
квітня минулого року пост, скопійовано зі старого бложика