written on Friday, September 14, 2012
Текст написаний по поводу такого замітного явища, як депутати-кнопкодави у Верховній Раді (парламенті) України.
Цього року серед інтернет-накидачів у жанрі "нацпол" стало модно писати "проголосувало 250 депутатських карток" замість "проголосувало 250 депутатів", тому що самі депутати у процедурі голосування не беруть участі, а довіряють свої картки колегам по партії, висловлюючи свою згоду з лінією партії з будь-яких питань і взагалі вважаючи особисте голосування пустою формальністю.
Оскільки скоро починається Сезон, таке ставлення до великих цінностей демократії (зовсім не нове) виявилося черговим приводом кинути камінь у хворого собаку.
При голосуванні за скандальний "мовний закон" окремі особистості навіть почали відмовлятися від відповідальності за нього, заявляючи, що їх взагалі не було в залі.
Дуже логічно, чесно кажучи — якщо за тебе голосує партія, то й відповідальність на ній, і весь blame хай сама розхльобує. Залишилося зрозуміти: нахера у ВР взагалі потрібні депутати?
Чисто теоретично, сенс кожного конкретного депутата в тому, щоб вирішувати специфічні проблеми тієї групи громадян, яка підписалася під його мандатом на виборах. Наприклад, депутати, обрані мешканцями Одеси, повинні краще знати, що одеський аеропорт треба нахер зрівняти з землею, на його місці поставити нормальний і провести від нього до Міста якийсь людський транспорт, типу швидкісного трамвая.
Це дуже хуйовий приклад, тому що такими справами, мабуть, має займатися місцева влада, а федеральний уряд (я спеціально) — думати про те, скільки дати місцевому бюджету грошей і чи робити це зараз, чи через три роки, коли аналогічний проект буде закінчений в якомусь іншому місці.
Чи займаються депутати вирішенням локальних проблем і скільки часу тратять на це — тема для статистичного дослідження. Вхідні дані швидше за все доступні на порталі rada.gov.ua.
Крім цього депутати пишуть законопроекти, які потім приймаються на голосуванні.
Цим функції кожного конкретного депутата начебто й вичерпуються, тому що при голосуванні має сенс говорити про "вагу" голосу кожної партії, що залежить від кількості людей, які вписалися за її колективний мандат.
Якщо оперувати термінами "колективний мандат" і "вага голосу" — цілком логічно, що депутати не ходять і не беруть участі у ритуалі натискання кнопок. І правильно роблять.