written on Monday, October 29, 2012
У школі в мене було дуже сумно з історією. Я її не любив, не міг запам'ятати купу безсистемних дат, не бачив загальної картини і не розумів, що з чого випливає. Про безглузду огидність шкільної освіти, та й сучасної освіти взагалі, я якось окремо напишу, якщо зберуся з думками.
Сьогодні я почав робити штуку, яку давно хотів. Сів і став писати в текстовий файлик дати всяких історичних подій. Вікіпедія в цьому плані дуже рулить у кількості інформації, але нєрулить у характері її подачі. В результаті перед моїми очима з'явилися рядки:
1580 AD Похід Єрмака, початок колонізації Сибіру 1607 AD Заснування Джеймстауна (першої британської колонії в Америці) 1773 AD 1775 AD Повстання Пугачова 1775 AD Ліквідація Запорізької Січі 1775 AD 1783 AD Війна за незалежність США
Там же поруч опинилися взяття Бастилії та гайдамацькі повстання, і я вже якось почав згадувати про багатий на революції вік, вислів Наполеона про "козаків або революції", Віденський конгрес і т.д.
Той факт, що повстання Пугачова та американська війна за незалежність опинилися в одному таймфреймі, став для мене сюрпризом.
При слові "колонізація" в мене виникають асоціації зі злою страшною імперією, яка гнобить тубільне населення (замість того, щоб воно само себе гнобило). Багато до цього слова прилипло негативу, та й недарма загалом.
Але пост не про те. У певному сенсі мене цікавлять відносини між опресив говернментом і вільними людьми. Вільні люди всіляко намагаються позбутися впливу всяких стрьомних мафіозно-бандитських структур. Я якось був на мітингу, і мені один дядечко-західник розповів, як у якихось сімдесятих роках він був в Одеській області й дуже дивувався, що там хтось хотів незалежності від СРСР. Дядечко чомусь вирішив, що то були близькі йому по духу націоналісти. Ну та ладно, це теж іншим разом.
Участь у колонізації нових земель — це хороший спосіб позбутися впливу опресив говернменту в індивідуальному односторонньому порядку. На колонізованих землях збираються люди, яким, по-перше, хочеться жити вільно, а по-друге, люди активні (хто ще попреться в якусь жопу?). Трохи зачекавши, держава починає вимагати з них грошей уже на новому місці.
До якогось моменту люди просто платять гроші й радіють, що добре відбулися й задешево відкупилися. Знову ж таки, поки центральна влада далеко, її можна ефективно обманювати й платити менше.
Якийсь час усе добре, але потім землі облаштовуються, і центральна влада запускає все більше своїх щупалець, вимагає більше грошей, дотримання якихось своїх законів, присилає своїх людець і взагалі морочить голову, забороняючи полігамію.
Рано чи пізно кришку зриває. Чергова ідіотська вимога в поєднанні з кривою пикою посланця накладається на об'єктивні фактори, типу голоду та загальної зайобаності. Відбувається "бдищ":
Розслідувати пряму непокору наказу вирушив генерал Траубенберг із загоном солдатів. Результатом проведених ним покарань стало Яїцьке козацьке повстання 1772 року, під час якого генерала Траубенберга та військового отамана Тамбовцева було вбито.
А ось тут починається різниця. Одні товариші пишуть всякі біллі про права, декларації незалежності й з гаслами "no taxation without representation" виганяють опресив говермент назад. А інші просто починають усіх мочити, вигадують лжецаря й ідуть на Москву, розпускаючи чутки про закон, який цар хотів прийняти, та йому не дали.
А все тому, що одні вільні люди, приїхавши на свою вільну землю, будували там університети, а інші просто перлися в чаду кутежу від такої свободи.
Щоб там не свистіла пропаганда, розповідаючи про апатію, рабський стиль мислення й усе таке, потреби у свободі та справедливості в слово пропущено людей є. Якщо уважно подивитися на історію цих самих людей, то там навіть знайдуться деякі традиції демократії, самоврядування та колективного прийняття рішень. Були віча, були земські собори, були виборні гетьмани в козацькій Січі й усяке інше.
Тільки революції вічно черезжопу і без мозку, зате з погромом.
А зараз ми маємо інтернети, певну частку освіченого, а не просто письменного населення, і все такий же опресив говермент, від якого особливо нікуди тікати. Історія рухається повільно, але в неї є вектор, і вона нескінченна. Сім століть безграмотності, 30 років путіна, 6 тисяч років без інтернету. Все рано чи пізно кудись дінеться.
Я правда чекати не збираюся і взагалі втік, буду збоку спостерігати, якшо що.