written on Sunday, October 7, 2012
Слово бюлетень походить від гарного слова "bullet", що ніби натякає на альтернативну розв'язку, якої має боятися кожен винуватий.
Дивлюся на цей розстрільний список і бачу кризу жанру місцевої політики. Ніхто не обіцяє ніхуя цікавого. Ну ладно, свободівці обіцяють скасування ПДВ, референдуми і вогнепал. Ще можна надіятися, що юлькині діточки зроблять щось магічне з судовою системою. Ладно, є Монтян з житловим кодексом, комунальною мафією і перекладами робіт Елінор Остром. Ще чуваки з TVi раптом проснулися і пішли щось робити з нацрадою по телевещанню.
Регіони звично роздають гречку, Марков ставить дитячі майданчики, комуністи окучують бабусь червоними картинками і байками про заводи та будинки відпочинку.
Під час недавньої американської істерики з приводу Дуже Страшного закону SOPA, який уб'є насмерть всі інтернети, проскочила мудра думка — взагалі-то ніхто не знає, чим займається Конгрес 90% часу.
Те саме стосується і місцевих реалій — ніхто не знає, як працює вся ця пекельна машина, але всі знають, хто винен, якщо впав курс гривні чи подорожчала гречка.
Якось воно їде, періодично глохне — депутатам доводиться по-швидкому робити maintenance, ухиляючись від летючих помідорів, пиздити половину грошей, виділених на бензин, і пиздити зовсім зажравшихся колег, які намагаються на ходу пішком з'їбатися з карбюратором у найближчий ліс.
Їхали-їхали і нікуди не приїхали, а на наступній зупинці все одно треба щось пообіцяти, щоб рулити далі.
Політика — це шоу. Красиво торгуєш пикою — отримуєш квиток на сцену. Всі дивляться в рот і ждуть, чого розумного, красивого і корисного пообіцяєш. Глядачам хочеться хорошої жизни, виступаючому хочеться квитка у світле майбутнє.
В принципі ніхто не бажає нікому особливого зла. Ну на карман мільйон-другий. Ну підряд на плитку вибити козирний для своєї фірми. Ніякого поїдання немовлят, продажу території китайцям і етнічних чисток.
Що сказати такого, щоб всі поняли — "ось зараз-то заживеєм"? З одного боку, треба вкластися у формат білборда, з другого — не повторюватися і не гнати порожняк. Без різких лівих поворотів і без особливого лібертаріанства. Ефективно, але не заумно.
Екстремізм — це нішевий продукт. Нікому особливо не потрібні розвішані по стовпах москалі та цукор з амоналом під будівлею ратуші.
Економічної програми ні в кого нема, тому що її треба розрахувати і перевірити, а вхідних даних нема.
Публіка хоче, щоб їй не їбали мізки, не драли 50% зарплати податками і платили велику пенсію років з 50. Депутати збираються, ліниво пиздять крайнього з калькулятором — рахуй, падла! Порахували — цифри не сходяться.
Ніби ще ніхуя не спиздили, а все одно халяву взяти нізвідки. Ну кинули 40 рублів туди-сюди. Ну спробуємо, може, з IT грошей викачати. Ну не вийшло, ну та й хуй з ним, все одно вже сидимо.
Щоб робити рефакторинг, треба мати тести. Щоб почати лагодити поламане, треба вияснити, як працює механізм і в якій частині стався збій.
Треба розбиратися, як працює шайтан-арба, і вимагати конкретних мір. Курс не стане 1 до 4 на рівному місці. Чиновники не перестануть красти, крупний бізнес ніколи не буде повністю відділений від влади.
Добрий дядя Че Гевара не злізе з футболки, не єбне бомбою Межигір'я, Азаров не вивчить українську мову.
Держава — це величезна структура з купою функцій, безліччю грошових потоків, внутрішньоклановою борьбою і міжнародними зв'язками. Хто всі ці люди, кого з них можна звільнити, кого розстріляти, кого депортувати?
Куди йдуть податки, хто ввозить гроші в країну, чи можна розігнати ДАІ та податкову? Хто робить прибирання в сусідньому парку, на чиї гроші ставлять лавочки вздовж дороги і як полагодити ліфт?
Всі ці питання набагато важливіші того, якою мовою писатимуться папірці в зажопинській райадміністрації харківської області і того, з яким акцентом пан Азаров не вміє говорити на мові.
Зомбі-факти і зомбі-обговорення без жодного смислу і без жодної цифри.
Якщо почати шукати відповіді, то попутно відкривається страшна таємниця: всі політичні дискусії ведуться десь у паралельній реальності і ніяк не перетинаються з колом задач (в основному економічних), які дійсно стоять перед верховною радою.
Судячи з того, як хоробрі одеські менти викурювали двох з половиною чеченців з картонної халабуди, можна, найнявши сотню-другу правильних людей і купивши зброю, легко захопити владу. А що далі?