Китайці
written on Tuesday, December 11, 2012
Азія велика. Азія дуже різна. Азіат з розкосими очима може бути монголом, китайцем, тайцем, корейцем або представником якоїсь іншої народності. Вони всі різні. Ось на цій картинці (висить на кордоні, до речі) вони показують, як бачать одне одного. Якщо зайти в пошук картинок у гуглі і набрати "ASEAN", можна побачити багато фоток у такому ж стилі — взявшись за руки хрест-навхрест. Ніби традиційно.
alt:| ASEAN
|
Сидячи під торговим центром, помітив, як туристка з М'янми кілька разів повторювала комусь, як правильно вимовляється назва її країни. Усатого-мордатого малайця від худенького тайця і жовтолицього китайця я ще наче відрізняю, але з японцями, наприклад, впевнений не завжди. Ще тут є індуси, а народна мудрість каже: "якщо бачиш на дорозі змію й індуса — спочатку вбий індуса". На цій картинці я вже не розрізняю хто де, але вона крута. З анімешним стилем.
alt:| ASEAN Anime Style
|
У Малайзії китайців є і їм належить бізнес. Вони працюють і ставлення до роботи в них серйозне. А ще вони хитрі. Через це в Малайзії після отримання незалежності (а напевно навіть до) відбувалися міжетнічні конфлікти, які мали тенденцію перекидатися на Сінгапур і китайці в Сінгапурі нервували з цього приводу. Ще там були націоналісти. Два гасла "Малайзія для малайців" і "Малайзія для малазійців" — відчуйте різницю.
На Пенанзі китайців аж цілих 30%. В один готель пішов — китайці. В інший пішов — теж китайці. Через дорогу — китайське кафе з дешевою жрачкою, а через квартал — транспортне агентство з сивим дідуганом-китайцем.
Кафе
Китайське кафе — межа ефективності та масштабованості, яка взагалі досяжна людською цивілізацією, поки вона не скотилася в Сингулярність.
Приміщення на першому поверсі без стін. Всередині стоять столики. Стоять рівно на такій відстані, щоб набилося більше людей, але при цьому можна було швидко ходити. Стоїть прилавок на коліщатках, за ним китаєць хуячить їжу, причому в одному закладі може бути кілька прилавків. Окремо хуячиться велика ємність з локшиною, окремо пельмені, окремо м'ясо. Іноді щось може варитися прямо на прилавку, іноді компоненти носять з кухні.
Підходиш до прилавку, замовляєш з того що є те що тобі треба. Наприклад пельмені з локшиною без супу і зі свининою. Замовив, знайшов вільний столик, сів, чекаєш. Майже одразу приносять їжу і палички (на Пенанзі траплялися пластикові і незручні — економлять), тому що чого там робити з готових інгредієнтів скомпілити страву і нахуярити бульйончика з соусом і підсилювачем смаку.
Коли їжу приносять, за неї треба одразу платити, ніхто не записує ніякого рахунку. Їжу може носити не чувак, який стоїть за прилавком, а якийсь помічник (щоб не переривати процес). Він же може приносити йому компоненти з кухні. Коли сідаєш за стіл, окремі люди (іноді діти) питають, чого тобі попити — розпаралелений процес.
Коли клієнт іде, швидко підбігають тітки і витирають стіл ганчіркою. За рахунок компонента, який підсилює смак, їжу їдять швидко і це підвищує кількість клієнтів, яких кафе може обслужити. При цьому ніяких меню, ніякого очікування чека і мінімум очікування їжі. Їжа дешева — три з половиною рингіта за пельмені з локшиною і м'ясом, але це не бомжвей-заклад для дна суспільства, а звичайний громадський харч, в який ходять усі. Кафешок по місту багато.
Ввечері в кафешці відбувається наплив клієнтів і тоді вона дуже просто масштабується — виносять більше столів на вулицю.
Фотоательє
Для отримання візи мені були потрібні фотографії і ксерокс паспорта. Це можна було зробити прямо біля консульства (там стоїть фургончик, де пацан-китаєць все робить), але коштувало дорожче. Ідучи по вулиці у випадковому напрямку, помічаю фотоательє. Кажу, що мені потрібне фото для візи. Питає, для якої країни візи — кажу для Таїланду. Так, окей, можна. Коштує shiw ringit.
alt:| Китайський тролфейс
|
Роблю o_O — пише на калькуляторі 12.00. Примітивний розводняк на рівному місці — shiw у перекладі з мандарин ленгвіч значить 10, а хто лох і не китаєць — хай платить 2 рингіта зверху.
Йдемо в кімнату зі світловідбивачами і однотонним фоном. Сідаю на табуретку, він мене клацає два рази. Каже окей — виходимо назад. У кімнаті сидить інший китаєць (молодший) і хуячить у фотошопі. Підретушував, підрівняв мої криві плечі, обрізав фотку до потрібного формату.
Надрукував на фотопринтері комплект — чотири фотки замовленого формату і одну дуже маленьку. Думаю че за хуйня. Чувак розрізає комплект на окремі фотографії. Ріже не ножицями, а на станку. Розрізаним фоткам рівняє краї, акуратно складає в паперовий конверт, конверт кладе в маленький поліетиленовий кульок і запечатує.
Тим часом цифрові копії фотки (оригіналу і відретушованої) нарізаються на болванку. На цьому чудеса китайського сервісу не закінчуються — на обкладинку болванки приклеюється маленька фотографія, а сама обкладинка фіксується до коробки від диска шматком скотча. У мене паперові обкладинки вічно випадали і я, як ідіот не знав, а китайці знають рішення.
Мобільники
Після приїзду я купив місцеву сімку від оператора DiGi. Страшне лайно, не рекомендую. Купив у торговому центрі. Звичайна точка з продажу телефонів і сімкарт.
Чувак обрізав сімку під мій мікроформат, після чого обробив її напилком. Реально напилком.
Поведінка
Китайці пунктуальні і серйозні, китайці не заробляють гроші на тому, наскільки вони усміхнені азіати. У треші й угарі мультирасового суспільства, де блукають бородачі в тюрбанах, ревуть індуси і ходять посани в саронгах, китайці в штанах з ременем і заправленій сорочці здаються більш європейцями, ніж понаїхавші старички з чемоданами в гавайках.
Китайці таки захоплять світ.