Сингапур
written on Saturday, February 23, 2013
Сингапур — місто цікаве. Всі знають про пиздецькі штрафи, всі знають, що там меритократія, євгеніка і технофашизм. Пишуть, що це місто-сад і острівець "першого світу" в третьому. Місто китайських мігрантів, суверенний Гонг-Конг, місто, яким можна лякати лібертаріанців.
Книга Лі Кван Ю, колишнього начальника цієї технофашистської лавочки протягом 30 з гаком років — підручник з побудови держави і хороший дамп мислення державного діяча. Агенство "одна бабка сказала" повідомляє, що це улюблена книга Путіна і якщо уважно придивитися до того, що відбувається в Росії, в це можна повірити.
Штрафи, розгін демонстрацій, "керована демократія", теза про "культурні особливості", через які демократія не підходить русскім, будівництво всяких "вертикалей влади" і державний капіталізм — це все цільником стягнуто звідти. Перенести, як завжди, спробували найгіршу половину, не в тому порядку і без урахування місцевих передумов, але це тема для окремого веселого поста.
Книга дійсно цікава, всім раджу прочитати. Власне, однією з причин поїздки було бажання подивитися, що ж там насправді відбувається
Місто
Для початку звісно ж красива картинка з нічними хмарочосами з боку бухти. Всі люблять такі картинки.
 alt: |
Нічні хмарочоси |
|---|
Ну або ось картинка з пиздецькою кількістю дорожніх камер:
 alt: |
Камери |
|---|
Ну або ось шампунем тротуари миють:
 alt: |
В сингапурі тротуар миють |
|---|
Ну або вершина прогресу — вуличний вентилятор з підсвіткою. Здоровенний такий, крутиться, світиться і сидіти під ним прикольно. Актуально для міста, що знаходиться майже на екваторі.
 alt: |
Вентилятор |
|---|
Штрафи і чисті вулиці
Сингапурські штрафи люблять наводити як приклад — намусорив, пожер у метро, все п'ятсот баксів винь та положи. Ну і далі дві реакції — жах-жах, злодії, опресив-говермент, фошисти або навпаки "правильно, нєфіг смітити".
Але щоб зрозуміти, звідки це взялося, треба дивитися не на чисті вулиці Сингапура (в центрі вони чисті, бо шампунем миють), а на вулиці сусідньої Малайзії або Таїланду. Отам видно масштаб проблеми, з якою боролися цими штрафами. Пара валяющихся стаканчиків або бичків на Дерибасівській до рівня срача на вулицях Джорджтауна — це як пішки до Марса.
Якщо їхати в Джорджтаун 401-м автобусом з аеропорту в місто — дуже добре видно і облуплені халупи, і дороги з роздовбаними канавами по боках, замість тротуарів, і срач навколо цих канав, і пробки на вузьких вуличках, якими петляє автобус
Легко повірю, що такий самий срач був і в Сингапурі. В середині двадцятого століття обидва були тими ще сраними колоніальними містечками, де корови по місту ходили пішки.
В нових кварталах воно звісно бузок цвіте, тротуари з зеленими кущами і все таке зелене в житлових двориках.
 alt: |
Перехід |
|---|---|
 alt: |
Зелене таке |
| --- | --- |
Взагалі видно, що місто доглянуте і все робиться з головою. В спальних районах, наприклад, висять великі такі таблички де написано, до яких номерів будинків веде цей провулок. Це те, чого явно не вистачає при забудові в кілька рядів, як на Таїрово або Фонтані, де нємєстний воділа постійно змушений петляти і питати перехожих в пошуках потрібного будинку.
Ну або ось табличка в районі майбутньої станції метро. Вибачаються, що треба пройти два метри між таких зелених парканчиків, а не по тротуару.
 alt: |
Вибачте вибачте |
|---|
Ну або ось знову ж будівництво загородило тротуар — поставили такі от огородження, щоб було де людям пройти, а не по проїзній частині
 alt: |
Дорога |
|---|---|
 alt: |
Дорога |
| --- | --- |
 alt: |
Яма |
| --- | --- |
Мультінейшнл
Тут угорають з мультирасового суспільства, толерантності і всього такого
 alt: |
наприклад |
|---|
А потім опа — і нервових доводиться прибирати від екранів
 alt: |
Свастика |
|---|
Вершиною виносу мозку виявилися мусульманські дівчата, які працюють в макдональдсі, що носять фірмові кепки поверх хіджабу.
Стара забудова
Крім районів з пафосними хмарочосами, де вулиці миють шампунем, є місця простіші — п'ять хвилин від метро Lavender.
При цьому тут теж відносно чисто, хоча по вечорах на газетках сидять стрьомні чувачки і п'ють-їдять. Іноді можна вночі йти по місту і побачити чувачка, який сидить на підлозі і спиною обперся на стіну. Бомжує або просто в айфон втикає — піди його розбери.
Транспортейшн
Транспорт тут крутий. До метро можна дістатися не скрізь, але як мінімум в потрібну частину острова, на відміну від Бангкока, де в район старого міста і Хаосана, ну або на Сай Тай Май (південний автовокзал) ніяке метро не їздить. Поїзди і турнікети — такі ж як в Бангкоку, новенькі, круті і з кондишеном, але у вагонах нема зомбоящиків — тільки бігуча стрічка з назвою і номером станції. На відміну від бангкокського метро, тут парканчик і двері є на самій станції, щоб на колії ніяк вилізти не можна було
На старій гілці таблички з всякими написами, типу "не прислоняцо к дверям" зроблені чотирма мовами — англійська, китайська, бахаса і якісь завитушки, напевно той же бахаса, але арабською в'яззю. На нових мабуть задовбало і залишили на англійській онлі.
Зомбоящики є на станціях — там крутять рекламу нових фільмів, наприклад четвертого дай хард і місцевого аналога ДМБ, який називається "ah boys to men" (до речі подивився — той ще адок). Ще я тут дізнався, що екранізують Journey to the West, як я розумію must see абсолютне. Крім реклами фільмеців крутять адові ролики з нагадуванням про те, що підозрілі речі і залишені сумки треба не мацати руками, а стукати персоналу поїзда. В одному з роликів показують барвистий вагон метро, що вибухає, для кращої засвоюваності.
Ось наприклад, станція метро літліндія
Ще у вагонах розклеєна всяка реклама, але не така адова кількість, як в київському. Багато реклами всяких університетів, наприклад SUTD, який спільний проект з MIT.
Їсти-пити в метро не можна і штраф, тому досить чисто. При цьому камер я не побачив. Один раз бачив немісцевих китайців, які їхали з аеропорту, у яких хлопчисько в метро жер мандарин. Начебто ніхто не забіг і не почав бити палками.
Автобуси такі ж, як в Малайзії і їх теж треба голосувати. На відміну від малайзійських, тут є оплата електронною карткою ez-link, яка одна для метро і автобусів. Туристам продають спеціальні картки на необмежену кількість поїздок за фіксовану суму — 10 баксів на день.
Картка — це тим більш зручно, що оплата залежить від відстані, а значить треба пояснювати воділі, докуди ти зібрався їхати, що буває проблематично, в умовах, коли жодної назви зупинки ти не знаєш, а орієнтуєшся по зірках і GPS. На вході (через передні двері онлі) картку треба тицьнути до приймача, щоб він бібікнув. На виході треба знову ж тицьнути її в приймач, щоб списалася правильна вартість поїздки. Якщо тицьнути тільки на вході, можна всіх дуже хитро наєбнути, тоді спишеться максимальна вартість на цьому маршруті.
Ще один нюанс — в автобусі воділа не дає здачі. У нього стоїть залізний ящик з ручкою. Пасажир підходить, суне гроші в проріз. Воділа дивиться, що сума правильна і натискає ручку — гроші провалюються. Назад дістати низя, тому платити треба рівну суму.
Ще одна особливість автобусів — там висять таблички зі списком того, чого робити не можна і великими буквами BY LAW. Так якщо просто чого не можна — це особисті проблеми того, хто написав, а ось з законом жарти погані. Крім традиційно-очевидного, типу не вандалити і платити правильну вартість проїзду, є дивовижне "не бити водія".
Гроші
Гроші тут не паперові, а пластикові, прикольні. На всіх купюрах — якийсь старий президент. В Малайзії на всіх купюрах якийсь султан, в Таїланді — скрізь король. Нудні вони.
Зате зворотня сторона порадувала.
Взагалі в сингапурі все дорого. Пляшка води — два бакси. Пожерти на фудкорті рису — 5. В якомусь не особливо пафосному кафе, але в центрі і з видом на річку — вже 45 за пельмені, сік і миску супу з кукурудзи.
Атракціони, типу зайти на квіточки подивитися (окей, три години ходити і дивитися на квіточки в двох павільйонах з водоспадами) — 30 баксів. На сентозі взагалі на ціни дивитися страшно. Перший світ, ага.
Відмінності
Від інших азіатських міст Сингапур все-таки відрізняється. Видно, що він чистіший, доглянутіший, більш продуманий і контрольований. Нема ахалай-махалаю з зазивалами-індусами, натовпів таксистів-розводил і вуличної торгівлі. Чомусь мало мопедів, хоча держава жорстко дестимулює покупку авто.
Ще тут є нормальні тротуари і вони скрізь, взагалі дуже пішоходно-приємне місто.
Крім того, тут нема портретів. В Таїланді скрізь висять портрети короля. Тисячі їх. Ну ладно б в офіційних установах, так ні — в будь-яке придорожнє кафе зайди і дивиться на тебе рідний. Старий, молодий, з дружиною-королевою або сам один. В окулярах і цивільному або в мундирчику при шпазі. Ще й в ніхєровій жовтій рамі з національними завитушками.
На Пенанзі висить по стандартному набору з чотирьох портретів. Абдул Разак в шапочці, мер Пенанга, якась тітка і ще хтось. Однакові, в одній і тій же послідовності і знову ж таки скрізь.
А в Сингапурі, дарма що тоталітаризм і палками б'ють, не видно такого. Взагалі у мене не склалося гібсонівського враження про "Disneyland with death penalty", мабуть я не ті таблетки для параної їм. Враження, що місцеві авториті займаються ділом і облаштовують (в побутовому сенсі) місто — склалося.
На одному буржуйському сайті, коли хтось вкинув гібсонівську цитату, цілком резонно відповіли, що в країні, де знаходиться справжній діснейленд, смертну кару ніхто і не відміняв.