written on Sunday, March 3, 2013
У мене така каша в голові... - На цей випадок і складаються інструкції. Добра справа, правда?
-- А. Б. Стругацькі, "Стажери"
Нічого не можу з собою вдіяти — читаю всякі холивари в інтеренеті. При всій безглуздості цього заняття, іноді навіть беру участь. Особливо адськими виходять спори про "політику". Чим бредовіше і відірваніше від реальності питання — тим більше накал пристрастей і жир в коментах.
Є така штука — зомбі-аргументи. Такі собі мозкові віруси, що видають стандартний набір слів у відповідь на якийсь подразник. Стандартний набір слів не є продуктом аналізу і мисленнєвої діяльності взагалі.
Один із таких наборів слів — "навіщо приймати новий закон, якщо старий не дотримуються". Іноді підкріплюється цитатою якогось розумного чувака про хороші закони, погані закони і то як їх дотримуються. То Ісуса, то Марка Твена — хуй їх згадаєш, письменників.
Один із прикладів — продовження історії з кнопками у Верховній Раді. Саму історію я вважаю виссаною з пальця істерією і думаю, що не кнопки треба лагодити, а кількість депутатів зменшувати. Ну або взагалі скасувати цей горе-інститут, а вказівки уряду видавати в рамках електронного референдуму.
Але повернемося до кнопок. У Конституції декларується, що депутати мають голосувати особисто. Там взагалі багато красивих і розумних речей, більше тільки в Загальній Декларації Прав Людини. Як зазвичай буває з красивими деклараціями, на принцип особистого голосування всім було начхати.
А тут прийняли регламент, де написано, що треба бити по руках і переголосовувати, якщо хтось голосує чужою карткою. Ну і в інтернетах виникає вже описаний вище зомбі-аргумент: "навіщо новий закон, якщо старий порушують", "порушували Конституцію, будуть порушувати і регламент" і так далі.
Між законом і законом є велика різниця. Закон як декларація — це добре і красиво. Виражає, надихає, визначає. Як конституція. Або техзавдання. Якщо всі (ну або майже всі) поділяють задекларований тезис, то цього може навіть вистачити. Ну або буває, що сіли, домовилися і урочисто закопали кулемет, а на папері зафіксували. Ну або якесь системовизначальне питання, на кшталт рабства. Раз — і скасували.
А ось інша різновидність, більш нудна і складна — це закон-інструкція, де написано хто, коли і як має діяти, щоб задекларований красивий тезис перетворювати на життя. Хто має підійти і сказати "ай-ай-ай" і погрозити пальчиком несвідомому громадянину, який не читав Конституції і порушує красиві принципи. І як бити по наглій рудій морді, якщо "ай-ай-ай" не допомагає.
Середньосферичний менто-бюрократ і гадки не має ні про які Декларації Прав Людини, тим більше загальні. І про Конституцію не знає, знає тільки про свою особисту службову інструкцію — кого хапати, куди не пускати і скільки китайських попереджень видати, перед тим як виписати штраф. А Конституція йому до лампочки так само, як процессору, що виконує код, пофіг зміст техзавдання і розмов із замовником.
Те саме по забороні куріння. Була норма про необхідність залів для некурящих. Була і не працювала. Якось по-тихому з'їжджали, вішали фіранки і все таке. І піди доведи, що це неправильно — середній менто-лінивець, яким би чесним і правильним він не був, з цим явно не впорається, тут треба якісь документи на приміщення дивитися, думати треба, проявляти наполегливість і гнути лінію партії.
З новим законом все простіше — практично rule of thumb. Побачив попільнички на столах — все, одразу штраф і годі. Набагато простіша інструкція.
Інший приклад магічного мислення — це вигадування нових станів суспільства, таких собі паралельних реальностей, але без пояснення, як до цього стану дійти. Є початковий стан — все погано, нічого не працює, чиновники крадуть, трамваї погано ходять.
Ну і далі геніальна ідея — треба ввести смертну кару за хабарі. Краще разом з презумпцією винуватості. Ну або вимагати від чиновників знання і володіння українською мовою. Будь-який самоповажаючий себе націоналіст знає, що всі проблеми в країні від того, що марсіани крадуть і не знають мови.
Раз, два — і готова паралельна реальність, де чиновники відкушують собі голови при виді конверта з баблом. Як потрапити в цю паралельну реальність? Де той герой, бравий середньосферичний і не дуже розумний мент, і де його інструкція, щоб він не заблукав по дорозі і довів нас туди? Немає, нічого немає.
Правильний закон — це не картина, де намальовано новий стан суспільства, а засіб, який має бути здатним перевести його з одного стану в інший.
І його не завжди вийде скопіювати у розумних білих людей — британці вже пробували створювати в колишніх колоніях подобу двопартійних систем. Історія Шрі-Ланки дуже мотивує продовжувати це почесне у своєму божевіллі діло.
Не можна взяти затишненьку реальність чистого Сінгапуру або демократичних США, видерти з неї якийсь закон і, ігноруючи все інше, притягнути в наш паралельний світ, сподіваючись, що цей закон приведе суспільство туди ж.