written on Wednesday, March 19, 2014
Після того, як Януковощь втік, у Раді сформувалася нова більшість, і замість трешу-пиздецю почався законодавчий угар. Я вже зрадів.
На тлі перемоги радикального елементу над кримінальним, новини з Криму здалися якоюсь незначною чепухою. Нагадую — спочатку це була інфа в стилі «незрозумілі солдати з калашами помічені біля кримського парламенту». Подумав — ну, місцеві під шумок вирішили теж якогось бандита підорнути. Потім якось стрьомно стало, але ніяк не хотілося вірити, що Путін дійсно настільки охуїв, що реально так нагло захоплює Крим. Потім пішла інфа про якісь навчання рашинської армії — і стало зовсім стрьомно.
Загалом, звісно, все було зроблено дуже красиво з точки зору піару. Нічого не грабують, нікого не вбивають, роблять вигляд, що це взагалі не рашинські солдати, і при цьому ясно дають зрозуміти — так, російські. Бо нахуй воювати? Рашинська база і так стирчить там сто років. Населення не особливо себе ототожнює з Україною, в більшості (не обов'язково кількісній, але медійно-активній), свій кишеньковий прем'єр є.
Я дуже довго не вірив, що це дійсно окупація. Потім вже з'явилася інфа про блокпост на в'їзді, встановлення стовпчиків і мінування кордону — мені стало ясно, що це як мінімум Придністров'я, а як максимум — Судети.
Здавалося — місцеві просто качають права (вони їх 20 років качають, якщо що), а рашинська армія мирно піариться, підвищуючи рейтинг собі й путіна.
Не особо вірю, що взагалі можна було щось зробити навіть у перші дні. Нормальною відповіддю, можливо, було б одразу підорнути «невідомих солдатів» і влаштувати медійну бучу зі скаргами в ООН, спортлото та НАТО. Типу ризик — або б все одно віджали, або б утихомирилися й сиділи б собі на базах.
Енівей — це всі розмови на користь сирих і вбогих. До попередньої війни хай готується Національне Гвардія.
Якщо що, я за незалежний острів Одесу, хоча український національний міф дико поважаю і у вільний від тролінгу час займаюся його форсом.
З точки зору «якби та каби» — було б краще, якби той Крим залишився незалежним (в ідеалі) або приєднався до раші ще в дев'яностих. Ну або не весь Крим, а окремо це місто-порт. Було б не моєю проблемою.
А зараз виходить дуже погано — перш за все тому, що порушені гарантії, порушене почуття впевненості. Тепер війна, інтервенція та окупація — не страшилки з минулого, а перспектива. Джихад з Аль-Каїдою — це не десь там.
Я ще мовчу за стрибаючий долар, на якому я конкретно проїбав грошей.
Виходить, що я плачу податки, з цих податків наймають солдатів, купують їм різні стріляючі ніштяки, але при цьому держава ніхуя не гарантує, що ці солдати хоча б спробують захистити моє майно від окупантів, а мене — від рабства СРСР-2.0.
Все по громадянину письменнику: «порушення будь-якого права одного з громадян — є порушенням усіх прав кожного». Сьогодні злили кримських солдат — завтра спиздять гроші в мене. Так і працює.
Крим — це складно. Тут є купа рівнів проблеми, залежно від того, чиї з ким відносини розглядати.
З т.з. відносин двох держав — це окупація та військова агресія.
З т.з. відносин України з кримчанами, які не хотіли в совок — держава їх прокинула, не забезпечивши гарантії, які взялася виконувати (так-так, панове лібертарії, я чую, як ви думаєте — конституція і громадянство — не контракт, курка не птиця, Крим — не закордон).
З т.з. оцінки діяльності держави мною — самі долбойоби, що почали портфелі ділити і не проводили нормальної уніоністської пропаганди.
З т.з. мого ставлення до кримчан, які хотіли в срср — ну побачите, куди просилися, чо. Вхід — рубль, вихід — два. Ваш вибір, ваша дурість і ваші ризики.
Ну а щодо кримчан, які не хотіли в СРСР, але сиділи вдома, тому що не вміють висловлювати свою позицію — у мене таке ставлення, як до росіян. Не вийшли, не підтримали, не змогли. Ну або подумали мантру «нічого не вирішуємо, нічого не треба робити». Печаль, звісно, але жити з цим знову ж їм.
За татар я взагалі помовчу, за орендодавців і сезон — тим більше.
Я скажу одразу — хрін би кому дозволили провести чесний референдум. Не будь там рашинських солдатів, усіх ініціаторів побросали б у бобики, якими б щирими не були їхні наміри і якою б чесною не була формулювання питань. І це не є добре.
Проблема з референдумом — це дилема Януковича. Якщо ти не даєш людям легально висловлювати свою волю — вони це роблять нелегально. Янукович поплатився майном, не встигнувши вчасно дати задню.
Всім все заборонити — не означає вирішити проблему. Це означає прибрати з цієї проблеми себе і надати їй вирішуватися самій.
Ясне діло — референдум був ніхуя не законний, не чесний, агітація і розпалювання були безумними, що там наприймали насправді — хуйзна.
Навіть без рашинських солдатів він ніяким іншим не міг бути в цьому політичному болоті, без навичок прийняття рішень, аналізу і без нормальних варіантів, з яких вибирати. Немає культури вибору.
Додаткова адовість ситуації в тому, що я, переїхавши, допустим, у Львів — не можу голосувати тут на виборах мера, і це не ок. При цьому в Криму на референдумі (незаконному і взагалі) голосували саме жителі, хоча деякі і не були громадянами.
Ну і так, у громадян із синдромом ватника — звісно, винен майдан, бендерівці країну розвалили. Пророкую, що якщо в Криму через півроку всім ніхуя не сподобається бути Росією — винуватити у них теж буде майдан і бендери.